Я знову тебе чекатиму до сходу сонця
І коли за вікном світатиме ти прийдеш
Як завжди навстіж відкриєш мої віконця
Втупишся поглядом туди, де немає меж.
Я знову тебе чекатиму майже до ранку
Потім нечутно схилюся на подушки і засну
Прокинусь від твого смачного сніданку
І ображатимусь, що залишив мене одну.
Я знову чекатиму тебе, але більше, ніж завжди
Десь у кутиках вуст заховаю німий докір
«Скільки йому пробачатимеш ще?» Крок до біди.
Тихо у відповідь «Я піду колись. Повір».
