Печалі надлишок, тепло у недостачі,
Холодні спогади, тендітна крига самоти…
То небо схлипує, а я не плачу.
Благали хмари: « Не залиш її, не йди...»
А ти пішов: життя жорстоке та зрадливе.
Мені лишилась темрява і крихта доброти…
Я втратила вагоме та важливе.
Вечірній спокій, тиша, ти…
І раптом спалахнуло небо,
Додолу впала зірка з висоти.
Чекала вічність, а не треба!
Байдужим легко не прийти.
Той мерехтливий свідок нашого кохання!
Остання зустріч, затишок для двох.
Ніхто не загадав бажання,
А хтось одразу погубив обох.
Ми зустрічаєм третій листопад.
Ти несподівано підводиш очі,
То був кохання зорепад.
Ці двоє в небо дивляться щоночі...
