На самоті зустріла сонце (такий світанок чарівний)...
скупала спогади в промінні, і звила знову сувій
душі моєї свіжі рани, що слізьми миються, кровлять,
осушують журбу вітрами і гіркотою знов ятрять.
На самоті вдихала свіжіть, що життєдайним джерелом
розлилась у повітрі. Ніжність наповнила весь світ теплом
і доторкнулася до скронь
вдихнувши аромат долонь
тих самих, що торкались губи,
тих самих, що для мене згуба.
На самоті ловила думку, що рвалася усім єством
туди де вже нема рятунку, лише байдужість грубим швом.
На самоті зустріла сонце, скупавши спогади у нім,
поставивши на серця денце безцінний пам`яті сувій.
