Поля, мов лазурові океани,
І чути як ячать рясні жита.
Десь там шугають поміж рік міста,
А тут ланів проходять ситі каравани.
Я йду по променях, що сонце в ноги стелить,
Наповнена до денць моя душа,
Квапливо надіп'ю джерел ковша,
Й сп'янію від того живого хмелю.
Ударить в скроні щастя, мов вино,
Лункі пташині зграї пронесуться...
Ці відчуття роками не зітруться,
Ці спогади до вічності вікно.
Я вже не йду, лечу над вільним степом,
Мов сизокрилі рідні журавлі,
Що тіні лиш лишають на ріллі,
Та плинуть в край чужий з своїм вертепом.
Я ж спокою в чужинців не знайду,
Нехай хоч гори там із золота і ріки,
Тут солов'ї зігріють співом, там - шуліки,
Лиш тут сідає місяць у саду.
У нас щебечуть соняхи із рання,
А бджоли із веселки роблять мед,
Вкриває сонце землю, наче плед,
Рум'янці вимальовує світанню.
Моє Поділля, моя рідна земле,
Укохана ще змалечку добром,
В твоєму лоні я взяла перо,
Дзвінкими хвилями про тебе Дністер клепле,
І тільки ти у серці оселилась,
Під небом цим звів Бог моїх батьків,
Бринить колосся сотнями смичків...
Мій краю, я в душі твоїй зросилась.
07.08.2013
<3
