Я знаю, що кров у вас досі кипить,
І серце за долю народу болить,
Вам дещо потрібно усім знати...
Я пр́ошу вас тільки лиш це прочитати:
Народ наш життя ціле провоював,
За волю і щастя він кров проливав.
Але молодим був, і знати не міг -
Він все ж відрізнявся трохи від всіх.
З Русі починаючи св́оє буття,
І до сьогодення, й в подальше життя,
Народу потрібно іти воювати
Щоб щастя безцінне собі добувати.
Боже, чому Ти не дав Україні
Не щастя, як іншим, а т́ягар на сп́ині?
Вона увесь вік свій щастя шукає -
Але віднайти де, так досі й не знає.
То доля її колись шматувала,
То темная сила на смак куштувала,
Отримали шаблі негаразди усі,
Та так і нема доброб́уту в Русі!
Боже, невже то і є сенс життя?
Як будемо жити, то й буде биття?
Не думав, Кобзарю, що так воно буде,
Що брат уб'є брата, і так усі люди:
Не буде нам ладу й у вільній країні...
Боже, та де воно, щастя Вкраїні?!
Боже, чи доживу я до ч́асу тоѓо,
Коли обійде лихо народу мого?
А ви, що читаєте ці от слова,
Хай буде розумна твоя голова;
Щоб щастя в житті таки відчувати,
То треба боротись, і кров проливати,
Але не для себе - для св́ого народу,
Тоді ми і будем козацького роду!
А щастя нам буде тільки тогда,
Як матимо честь, як криштальна вода...
Задумайтесь, браття, над цими словами,
І буде, нащадки, щастя із вами!
ID:
464286
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 05.12.2013 20:29:29
© дата внесення змiн: 05.12.2013 20:29:29
автор: Сашко
Вкажіть причину вашої скарги
|
