Самотня квартира зустріла його
Спокоєм, пилом і тишою.
На серці лиш тяжко бозна-чого,
Не вперше ж не перша залишена.
Той гірко-солодкий присмак спокуси
Вже зник, в днів рутині розтанув,
Де й ділися пристрасті землетруси,
А з ними і він щез в тумані.
«Таке собі хобі», – подумав цинічно,
В минулому навіть вів списки.
«Кохати – це жити? Та ну! Утопічно.
Кохання живе лиш на дисках».
Зробивши міцну і без цукру каву,
Ввімкнув ноутбук, зазирнув в холодильник,
А «ящик» постійно тріщав, без угаву.
«Хоч щось є незмінним. На шосту будильник.
Прокинулись, пане філософ? Кортить
За зроблені вчинки мене пожурити?
Якщо Ви до совісті, Вам не фартить –
Немає давно вже тут з ким говорити».
Ти просто зламався одного дня.
Банально. Але бува й гірше.
Твоя ж непорушна залізна стіна
Відтоді міцнішає й більша.
«Крім того, що я шизофренік, це ж треба –
Ще й сам із собою у сварці.
Не гірший за решту. Усі ми амеби
В великій старій кавоварці».
Ти просто зневірився. Кара Господня…
«Не страшно. Філософ, про що ти?!»
Ти втратив надію. І чорна безодня
Тебе поглина. «Я не проти».
… Сьомий поверх. Квартира сонна
Зустрічає його неодмінно.
І щоразу нова «belladonna».
Лиш вона, порожнеча, незмінна…
