коли у світі народжується людина,
ми чуємо її крик,
дивимося їй у очі,
підносимо до материнських грудей
і даємо людині ім'я.
ми не знаємо ким вона стане,
чи доб'ється чогось вагомого у житті.
може просто ввіллється в юрбу
блідно-сірих людей.
та хіба, скажіть,
ми не бажаємо їй щастя
та легкої долі?
хіба не хочемо, щоб їй раділи
мільйони й мільярди очей?
коли у світі народжується людина,
ми завмираємо на мить,
щиро сподіваючись - ось ця
неодмінно змінить світ на краще.
бажаємо їй міцного здоров'я
й довгих-довгих років життя.
чекаємо - стане зрілою
і тоді вже почнуться зміни.
людина зростає, стає доросла...
а змін... все нема й нема...
коли у світі народжується людина,
вона іще змалку,
ще ходячи пішки під стіл,
бажає, щоб світ став кращим для нас,
кращим для неї, кращим для всіх.
вона бігає, підстрибуючи, навколо,
дивиться в наші обличчя,
щоб знайти у зіницях відповідь -
коли нарешті зміниться світ?
ми мовчимо. відводимо погляд.
так щезає у часі кожен з людей.
хтось ще горить.
хтось залишається тліти.
з одних відверто сміються.
з інших не зводять очей...
22.11.2013р.
