Знов плачуть очі,з ними і душа.
Знов сонечко лиш по голівці гладить.
А я одна,я досі ще одна.
Лиш місяченько до воріт провадить.
Проходить день як цілий божий рік,
А я тебе в віконце виглядаю.
Та тільки дощ ступає на поріг,
І я його до ліжечка вкладаю.
А потім він мене за руку взяв,
На танець запросив у диво-осінь.
Так натомився,ледь пошкандибав.
-Не плач моя маленька,-тихо просить.
-Я ще прийду,дощиха дома спить.
Виходить,що я зрадив...Та пробачить...
Мене за тебе серденько болить,
А він твій біль ніколи не побачить...
І стало дуже соромно.
-Пробач,
Я більше за ним плакати не стану.
І місяць блідий,наче той глядач,
Що всівсь серед старого кінозалу
Дивився фільм,де дощ мене кохав.
Де зрадив він дощиху.Так не можна.
Місця найкращі він собі придбав,
Та на душі чомусь мені тривожно.
Хотів повитирати сльози всі,
Так цілував,а місяць лиш дивився.
Та стало тепло,тепло на душі.
Лиш місяць дуже близько нахилився.
І я його за бороду взяла,
Всі вуса я йому обцілувала.
А потім його лісом відвела,
І добру нічку щиро побажала.
Ось так,я закохала в себе всіх,
Хай заздрять зорі,сонце і дощиха.
І чути так далеко мій лиш сміх,
Я колискову всім співаю тихо.
"Ой місяченьку,місяченьку мій,
Вклади у ліжко старих і маленьких.
І на порозі в мене ти не стій,
Вклади ти спати всіх моїх рідненьких.
Оте маля руками обніми,
Те Янголятко вкрий,бо наліталось.
І всім на світі людям поможи.
Бо сонечко на небо вже підкралось...
Цигани розкрадуть старезні ніч,
Лягайте спати,скоро всім вставати.
Хто в гарне ліжко,хто на стару піч,
А я казки Вам буду всім читати"...
Іду вже лягати!
