Небо пам"ті
Захмарилося спогадами...
Легкими і прозорими -
З дитинства,
Де я безтурботно
Дивлюсь на чудернацьку
Скриню,
Що стоїть у коморі...
Скриню минулого,
Бо кожна річ
Береже свою історію...
Скриню майбутнього,
Бо так хочеться вирости
І одягати прекрасний одяг...
А про вагу скрині
Я зовсім не думаю...
Зненацька вітер
Зриває пір"Їни-хмари,
Приносить інші,
Густіші, темніші...
Вони неспокійно клубочаться,
Вимальовуючи химерні
Сцени з юності...
Якою світлою була
Печаль-тривога...
Якими безтурботними були
Переживання з гіркуватим присмаком,
З сльозами- порятунком,
З нічними сповіддями
Щоденнику - миті
Першого кохання...
Та раптом небо розтинає блискавка.
Здаля чути незадоволене
Бурмотіння грому...
Наче далеко,
Але серце крається
Від важких втрат,
Крізь які душа рветься
До незвіданого...
...Задивляюсь у чисте,
Безхмарне небо...
Не буджу спогадів -
Вони приходять самі
Незримими сходинками
У майбутнє,
Що зачаровує
Невисловленістю
Вечірнього
Зоряного неба...
