|
сьогодні повернувсь мій художник.
я навіть не знаю його імені, та це дрібниці...
я бачила його портрети, він чарівник,
півгодини я спостерігала за його пензлем
він читав мені вірші, заглядав у очі до тої,
він малював її...
мене не хоче, а от з нею, її може...
він трохи змінився, минув рік, його рухи стали повільніші,
очі більш спостережливі.
цілий рік я чекала його, саме його
він обіцяв мені портрет
тепер передумав - не хоче мене малювати)
хоче, щоб я посиділа біля нього, тихо і спокійно
так і сказав: сиди тихо і спокійно і не рви греблі
і усміхнувся, ніби погладив по голові.
про що він думає, коли виводить усі ці лінії?
про дощ про зливу грозу чи ні про що?
просто малює,віддаючи тепло руки тій,
а я? а я сиділа так мовби... не дихала, хіба що краплю)
з-під пальців вода, сплинула, підійшла дівчина схожа на чаплю
і порушила ту таїну, те голосозвінке мовчання
-дайте-но, дайте-но, я погляну як ви її зобразили!
що це??? ви не вмієте малювати?
-як?! НЕВЖЕ ВИ НЕ БАЧИТЕ? та й це не ваша, це її душа!
і тикнув мені Ачотири, чистий папір сяяв на сонці
у волосі кохались метелики...
-приходь, приходь завтра, у майстерню,
я намалюю її ще кращу, не годиться душу у одязі.....
що ж! почнемо все спочатку, до завтра, чарівний господар світу!!!
ID:
438392
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 20.07.2013 00:08:52
© дата внесення змiн: 20.07.2013 00:12:08
автор: Ольга Ратинська
Вкажіть причину вашої скарги
|
