За нею не заплачуть діти,
Знайомі пустять трохи сліз.
Шумітимуть від вітру віти
Білявих, як вона, беріз.
Зісохла, непоспішна, квола
І вже не зовсім молода,
Дівиця безнадійно хвора –
Невіста Господа Христа.
Молитвослов, псалтир, ікони –
Пожитки найдорожчі їй,
Ще любить, як голосять двони
У церкві серцю дорогій.
Коли спитають про здоров'я,
То усміхнеться лиш вона,
Не скаже, що зазнала горя,
Не кине: «В чім моя вина?..”
Підтримує старенька мати
Свою ослаблену дочку,
Поволі змушені ступати.
«Ще трохи і сама піду...»
12.07.2013р.
мнд да, а что в замен ? - только одни мечты! илюзии и только боль разрушеной жизни ... а дальше что ? - года уйдут - останутся воспоминания о том - а где была моя любовь, мой мир и мое призвание ... а стих очень красив!
С.Плекан відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
По-разному складывается жизнь. Но общаясь с такими людьми, я бы не сказал, что они пропащие.
....але у кожного своє життя...
