Я дивлюся на зоряне небо і знаю, що і він дивиться.Я сумую, дивлячись у вікно і знаю, що він сумує, сидя на підвіконні. Він дуже складна людина, але мені здається, що я розумію його, я іноді заплутуюся у власному напрямі думок, але він, за великим рахунком, теж здатний зрозуміти мене.
Я часто згадую його, коли порпаюся в собі і намагаюся розгадати таємницю людської душі і, я упевнена, що і він час від часу згадує про мене.
Я-явище ранньої осені.Він- вигляд її набуття повної чинності.Я-легкий дощик, іноді приношу радість і веселощі, іноді гострий, але швидко відступаючий біль і смуток, він-злива, він-затяжний дощ іноді без прояву інших ознак, просто дуже сильний, монотонний дощ, але іноді...він несе з собою грім, блискавку, різкі пориви вітру, хоча через короткий проміжок часу знову стихає.Дощ...
Я не надаю собі права на сльози, він не знає що таке слабкість.він уникає стосунків, Я не підпускаю людей близько до себе.Я ціную хвилини самотності, а він не представляє життю без можливості залишитися зі своїми думками наодинці.Проте приходить час, коли я божеволію від нудьги і безвиході і в ці моменти я знаю, що і він іноді хоче лізти на стелю від тлінності буття.
Він багато роздумує, аналізує, зіставляє, я намагаюся осягнути світ через читання, розширення своїх уявних можливостей, споглядання. Ми дивимося на світ різними очима, але бачимо його однаковим...в глибині душі, як моїй, так і його таїться бажання змінити все у своєму житті, але що конкретно треба міняти не знає ні він, ні я. У нього багато обличчь, але істинне відоме тільки йому, а у мене в голові постійний діалог свідомості з підсвідомим.
Ми йдемо, кожен своїм шляхом...такі собі два паралельних шляхи, які, по законах геометрії, не можуть перетнутися...
Я й взагалі не знаю, що це мені прийшло в голову нас порівнювати, напевно, у всьому винен посередник - Дощ...
Але мелодія додає особливого акценту 
Солодкої ніченькі тобі 
Дуже рада, що Ви знайшли щось своє)))
