Цей травень став мені отрутою
Впорскуючи у вени нектар гіркотливий
Обабіч дороги встеляються цвітом забуті мої імена
Мене називав ти так просто, Морською
Це стало нам згубою
Стало рікою
І спробуй тепер, поєднай береги
Але не чекай, що все буде так просто
Ти впадеш, підведешся і трішки загостреним поглядом шукатимеш нові шляхи
Я вкотре стоятиму на роздоріжжі
Спинятиму коней своїх
Намертво триматиму віжки
І ще раз думки мене ранять так гостро:
«Не стати вам морем навік»
Чи слухати розум? Чи слухати серце?
Я безліч разів руйнувала осердя лишень через острах обману, зневіри
Я дивлюсь ув очі твої
Але сили свої я сама знов звела нанівець
Цей травень розтане під сонцем пекучим
Я досі оспівую дні ті минулі
Коли я уперше торкнулась біди
Тепер відчайдушно вдихаю повітря
Ти – моє причастя
Ти – моя віра
Мені ще рости і рости
Навряд чи чекатимеш ти мене знову
Я стала вразливою
Стала слабкою
Постійно шкодую та спльовую жовч
Рідко завершую те, що починаю
Живу, ховаючись, від краю до краю
І нерв мій – не сталь
Але досі ще є. Забагато
04(05)2013
