Лоскочуть ніжно
Вуса білосніжні...
Голублять очі
Найсолодші сни.
І втішно
Долітає шепіт
Грішний…
І творять ночі
Зоряні пісні…
Пливе
У човні місяця
Кохання
(А море неба
Шторму і не жде).
Чи чуєш ти
Крізь сон
Моє зітхання? –
Таки боюсь,
Що човен
Упаде
(А хтось щасливий
На світанку,
Зрання,
Той скарб
В шовкових травах
Віднайде) …
Та ні! Спустився тихо
Човен – місяць
Аж до мойого
Сонного вікна.
І пломеніє,
Променем іскриться
Та стука в шибку
Кінчиком весла.
Тож і прокинусь я
Від того дива,
І усміхнуся
Місяцю, зіркам.
Відчую серцем:
Я таки щаслива –
Хай лиш ночами,
Дякуючи снам…
У білосніжних
І чарівних ранках,
Коли приходять
Неймовірні сни,
Я потопаю
У твоїх співанках,
А, може, римах
Запізнілої Весни?..
У відчуттях
Великого блаження,
Що настає
Від шовкових думок,
Неначе променем
Щасливого знамення
Я ніжно доторкнувся
До зірок...
І хочеться сказати
Всім на світі,
Що щастя є!
А диво - то не сон!
Коли всім тілом
Відчуваєш миті,
А серце -
Поетичний камертон!
Катерина Шульга відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Та кого б з нас двох оце й назвати сердечним КАМЕРТОНОМ?..
Дякую, ЕКСПРОМТИКУ ХОДЯЧИЙ по моїх поетичних клумбах!!!