Не напився я соком весни,
А вже манить шума багряна,
Щоб заради її красоти
Я поснув в обіймах дурману.
Не напився я соком весни,
І сміється шума багряна,
Бо в обіймах її красоти
Не чую ходу каравану,
Що пливе невблаганно в Ніщо,
Наближаючись ближче й ближче.
Дерева/літа питають що?
Як я жив/творив і навіщо.
Не напився спекою літа,
Вже руки горять від морозу,
Бурулька гойдається - мито,
Переводить вірші на прозу,
Що пливуть невблаганно в Ніщо -
Таланти мої непотрібні.
Тільки сум про дитяче чоло,
Про щирі дитячі обійми.
16.05.2012
Дача
