Земля дощем, ранковим, вмита
І колос ситий, золотий,
Стоїть в полях… Шепоче вітер -
В траві високій степовій…
…Шепоче про тумани сиві,
Про те як квітку колихав
І про безкрає небо синє,
В якому хмари розганяв.
Ось промінь сонячний пробився
Крізь сіру мряку і розлився,
Стрімким, палаючим потоком
Аж ге-е-ен, куди сягає око.
За синій ліс, за водограй,
В широкі луки-медоноси,
Там, де веселка небо просить:
«Пусти до обрію… за край..!»
А он – де жайворон злетів,
До сонця тягнеться високо,
Защебетав, затріпотів…
І знову вниз – в жита широкі.
А далі тиша, лиш на мить…
І тільки вітер у колоссі,
Та без країв небес блакить…
І знову співом все знялося!!!
Земля дощем ранковим вмита
І вітер в травах шелестить
Про небо, хмари і про квіти
І день новий… Земля не спить.
Черкаси 2006 р.
