Тобі 16...Ранки сині-сині!
За третіх півнів відчинялась брама-
На ферму йшла-тебе чекали свині,
А вдома ждав город і хвора мама.
Тобі 17...Радість випускного!
І окриляла думкою весна.
Ти обирала у життя дорогу
І думала, що здійсниться вона.
І де взялась та нездоланна сила?
А мрія така близька й золота!
Це так тебе хрестом благословила
твоя матуся- рідна і свята.
У люди вивела 3 дочок і 2 сина,
Сама ростила-молода вдова...
Ох,Боже! Чому вдома домовина?
Твоя матуся мала буть жива!
Вона ж не знала продиху і світла!
Величний погляд- руки в мозолях...
Вночі молилася,щоб не страждали діти,
А вдень у полі-вічних трудоднях.
Рутина буднів потекла з тих пір...
У 18 важко зрозуміти,
Сказали: "На,тобі, дитя,ось цей папір
І тобі легше буде з ним прожити.
Вона взяла червоний той квиток.
Сказали їй,що він-нова родина.
Віднині дасть життя новий урок-
Тепер за тебе мріє БАТЬКІВЩИНА.
Тільки не та,де хата у селі,
де рідне все й до болю зрозуміле...
А та,в штанях і з чортом на чолі,
Де не питатимуть,чого хотіла.
В червоних буднях подихом магічним
Лили із вуст облесливі слова,
Як сіяти розумне,добре й вічне.
І водночас,що партія права!
Вже 30. Є й сім"я,й квартира...
Та очі все задумливі й сумні.
І у хвилини спокою та миру
Приходили тривожні ночі й дні.
Як може буть сумісним несумісне?
Як може бути біла чорнота?
Навколо тебе-блазні й кар"єристи.
В душі-безвихідь.Туга нароста.
В ту ж партію ти рекомендувала
Всіх однодумців-своєрідний взвлд.
І всі,кого туди ти записала.
Ніколи не стріляли в свій народ.
Та в роздумах твоя душа кричала-
Йшли анонімки,бо тоді так повелось.
Щоб знати,чому плакала й мовчала,
Твоєю стежкою пройтися довелось.
Як доьре бути Президентом Фонду
Й під гаслами сучасного життя
Писать історію свого народу.
З минулого ж немає вороття.
Зараз багато можуть говорити,
Які були герої між людьми...
А спробували б в лігві щось зробити,
В часи холодної і лютої зими...
У кожного часу свої герої.
Їм свою правду доленька дала...
А скільки їх порою молодою
Уже свята земелька прийняла!
Земля Прибалтики накрила її тата.
Посіяв ниву-жати не дожив.
І лампа гасла,як співали в хаті
Улюблений Почаївський наспів.
Нема по-справжньому до кого прихилитись
І діями зробити щось не так.
А ще,крий Боже,словом помилитись
Послухати й зробити щось не так.
Тільки потвора може так зробити,
Щоб в саме пекло стежка привела,
Твоїй дитині все заборонити,
щоб навіть помолитись не змогла!
Мама сама піти до церкви напроситась
Перевіряти віру школярів...
Їй довіряли! А тому і зголосились.
Слідом послали блазнів-шептунів.
Не раз тоді з дияконом-сусідом
судили.як то краще поступить...
Та десь зміюка проповзала слідом.
Встигаючи отруту запустить.
Тобі 44-розквіт долі.
По правді все зролбила,що могла.
Ти-всім потрібна,та по Божій волі
Й тебе земля святая прийняла.
Під прапором тебе похоронили-
В безвиході карталася душа...
Як гарно всі про тебе говорили,
Як щиро всі родину потіша!
Ім"я твоє дочці дала,як милість.
Вона-до зла холодна,наче сніг.
Вона,як ти-завжди за справедливість.
Говорить вголос,в очі і при всіх.
А друга- то є відчайдух з косима,
Прообраз всіх останніх твоїх мрій:
Розумна й добра,з карими очима.
Та,чомусь все життя боїться змій.
Кого Бог любить-іспит посилає.
А ти приходиш і мені вві сні.
Молитвами як можу,помагаю,
І чую в храмі янгольські пісні.
В них розкриваєш світ,як на долонях.
І це намисто в серці збережу.
Є таємниця,наче мами сповідь.
І я її нікому не скажу.
