Замовкаю, коли він говорить...
Слухаю уважно, як нікого,
Бо навколо пустослів'я бродить,
У нього - важливе кожне слово.
Шукала роками мудрість,
я не знала, як правильно жити.
Не те говорили книги,
Я їх перестала любити.
Я звертала з дороги, здавалась,
розчарована падала ниць...
Так лежала... Якось просиналась,
і кидалась не туди, не у вись.
І вчилась не в тих, і не того,
що хотіла, й шукала душа,
А хотіла я щастя земного,
чи в достатку, чи так - без гроша.
Замовкаю, коли він говорить...
Мудрість в його серці живе,
Він не лукавить, не лихословить,
спокійно свою промову веде...
