І знову самотність, віскі і цигарка,
Тускле світло, камін, завіса диму.
Шалені думки, скрип дверей і в голові дирка
Через яку виливаються шматки абсолютизму.
Моя ж тінь кидається на стіни і стелю
Розбиваючись мораллю та потоком уяви,
А розум пішов до найближчого борделю
Де сни повій з грошима вінчали
Я знову напився до паралізування мови
Хотів все забути, в алкоголі втопитись
На диктофон записував зі страхом розмови
Який повторяв "Блін, треба застрелитись!"
А тим часом зорі дивились і плакали світлом
Яке текло Темзою по моїй підлозі
Сміялись, ридали, водили по світу
Казали "Забудь її" а я був не в змозі.
Осінь була для мене наче ліки,
Ліки від сліз, суму та спогадів
Я обпадаю з життя листям навіки
А потім втікаю від себе поміж стовпів
Згадка як завжди вбивала мене
Катувала мене практично щоночі
Мій біль о пів на першу йде по ТБ
Яким милуються якісь постаті жіночі
А після шоу тортур я знову безсилий
Сиджу на дивані і п'ю дешевий бурбон.
З задоволенням слухаю гру на клавесині
І відчуваю як "повзе" черговий вагон
Він повний егоїзму, люті та самогубства
І це все от от буде біля мене
А я як Ісус, плачу за гріхи людства
Але не болем та кров'ю, а картинами Клода Моне
Клята випивка та сигарети не допомогали
А вона приходила знову і знову
Я ж просто не відчиняв двері,
Я вкотре слухав із страхом розмову
Обіцянки дані мною вже втратили сенс
Я ж просто брехав тай брешу сам собі
В тихі ночі задовольняє мене з незнайомкою секс
А зранку хочеться банальної, прозорої волі.
