Цієї зими я щось розхворілася... ну я люблю хворіти коли не потрібно, але цього разу я перевершила себе. Ти на мене дуже сварився, що себе не бережу, що тебе не слухала, що не вдягалася (адже усі новорічні свята я провела лікуючись).
Так я вредна, і дійсно не слухала тебе, і можливо ти ображався, проте ти кожного дня цілував мене, приносив теплий малиновий чайчик, купував солодощі, та годував супчиком. Кожного ранку я прокидалася і ти допомагав мені зробити уколи, робив сніданок та веселив. Доглядав за мною як за дитиною, як за своєю донькою, чарівно.
А потім і ти захворів, я тебе заразила, і через це мене дуже совість гризла. Ти знову сварився на мене, казав, що я не винна, мав би теж пити ліки для профілактики. І ось так ми двоє на карантині провели різдвяні свята.
Мені шалено подобалася твоя турбота, навіть, коли, сам хворів ти піклувався про мене сильніше. Тоді і я на тебе сварилася, адже теж турбувалася.
І тепер зранку ми вже двоє пили ліки, рахували лапаті сніжинки за вікном, читали один-одному книжки в голос, та зовсім не зважали на хворобу. Ми дивилися мультфільми Тіма Бартона, слухали записи Френка Сенатри на платівках, а по вечорах упивалися глінтвейном з цукерками. Потім приймали ще кілька пігулок на вечерю, та крепко й солодко засинали в обіймах .
Це був мій найкращий карантин.
