Промінь б'є немов би списом -
Промайнуло літо красне:
Не прикрив обличчя крисом -
Та було то необачне:
Сонце вдарило у очі
І пробило третє око:
Бачу я тепер жіночі
Сірі очі з поволоком,
Сірі очі з золотавим
Сяйвом внутрішнім душі,
З фіолетом смаку кави,
Стимулює що вірші.
Очі/погляд жарким списом
Пробив все моє їство,
І я став зеленим тисом,
Й собою закрив місток
До зеленої заграви
Моїй тиші/давнини,
Де колись ми разом грали
В розмаїті ковили;
До моїх долоней серця,
До моєї суті праць,
Де ми йшли разом до герця,
Проминувши швидко гать,
І під нами пропливали
Темні заводі й туман,
Перемог було нам мало,
То в Долю йщли як на таран.
І ударили на сполох!
Ми ж упали в тартари!
І влетів я у цей морок,
І забув, що є ще ти!
Раптом - погляд, немов списом
Мене вдарив - я упав.
Встав. Прикрився таки крисом
Від чужих твоїх заграв.
Бо тепер чужоє тіло
У тебе, чужа душа,
Та в мені все ж забринило,
Бо колись була ж моя!
19.09.1992
К.
КВ-1
