У кожного свій крах сумління;
У кожного своє життя.
Ти ж бачив, брат, з яким терпінням
Ми проводжали в небуття
Слова – не виказані; сльози –
Не виплакані; а думки́ –
Змаґльовані натхненням прози... .
Але не цим нам залюбки
Тьмари́ли розум. Ні. Спиною
Не повертаючись до нас,
Вони вкривали пеленою
Наївність добрих наших фраз,
У вічі брешучи. Злослів`я
Могли ми чути кожен день.
І виривалося знечів`я
У тил згорьованих ідей... .
Я бачив, брате, лжесумління
У цих загублених серцях.
Немов вогню змарніле тління
У почорнілих небесах.
Та це був крах у лоні правди,
У вирі навіжених знань.
І вже шукать ніхто не став би
Сплюндрованих поневірянь.
Тримайся, брат, і будьмо вірні
Сумлінню невідомих верст.
Воно гартує духом сильних,
І в крах слабких руйнує честь.