Крах сумління

У  кожного  свій  крах  сумління;
У  кожного  своє  життя.
Ти  ж  бачив,  брат,  з  яким  терпінням
Ми  проводжали  в  небуття

Слова  –  не  виказані;  сльози  –  
Не  виплакані;  а  думки́  –  
Змаґльовані  натхненням  прози...  .
Але  не  цим  нам  залюбки

Тьмари́ли  розум.  Ні.  Спиною
Не  повертаючись  до  нас,
Вони  вкривали  пеленою
Наївність  добрих  наших  фраз,

У  вічі  брешучи.  Злослів`я
Могли  ми  чути  кожен  день.
І  виривалося  знечів`я
У  тил  згорьованих  ідей...  .

Я  бачив,  брате,  лжесумління
У  цих  загублених  серцях.
Немов  вогню  змарніле  тління
У  почорнілих  небесах.

Та  це  був  крах  у  лоні  правди,
У  вирі  навіжених  знань.
І  вже  шукать  ніхто  не  став  би
Сплюндрованих  поневірянь.

Тримайся,  брат,  і  будьмо  вірні
Сумлінню  невідомих  верст.
Воно  гартує  духом  сильних,
І  в  крах  слабких  руйнує  честь.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=388525
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.12.2012
автор: Oleg Kolibaba