Замерзли хрущі на шевченківських вишнях,
Й до Вкраїни Сосюрі вже діла нема.
Ще Ліна Костенко про неї щось пише,
а інші сховались. Холодна ж доба.
Поетів в нас мало. Талантів - ще менше,
і мерзнуть шевченківські милі хрущі.
"Гей, люди, із віршами ж дихати легше!"
І тиша. Стоїть в чорноблідлім плащі.
Хрущики мерзнуть, злітають додолу,
і труситься вишня. За нею - весь сад.
Нічний кабальєро стрибає ж в гондолу,
й везе українство у прірву, назад.
Заповіти лишили, а сами пощезли;
тут - хвилі, там - весла. Жить хочеш - пливи.
Й куди Україну сьогодні занесло?
Й не пекло ж-то ніби, й не райські сади...
Хрущі все ж літають. Шевченківські вишні
чекають весни. І від сонця тепла.
Як Ліна Костенко про долю ще пише, -
Вкраїна говорить, вона - не німа. (25.12.2012)
