брудни цей одяг своїми снами,
де кольорів більше
ніж в серці
пересічного громадянина
викидай разом із сміттям
футболки з написами
про торішню побутовість,
дерево коричневе з чорною кроною
знебарвлюється смолою
у тебе під зубами
самозаймаються кораблі
маленький хлопчик
безіменний дарує тобі
морозиво,
де солодкого смаку
більше
ніж в нутрощах
пересічних громадян
це маленьке диво з синіми очима
немає імені,
бо він народився у сім’ї
священика,
а коли сонце згорає у власному соці
утворюючи тінь,
тоді всі хто повинні бути безіменними
народжуються
пускаючи паростки під багатовантажні
багатоповерхівки,
і небо тоді опускається на тридцять градусів
нижче поверхні землі і пекла.
Та й молитви лунають з вуст грішників
наче музика,
тоді береги розходяться
і всередині цього порожнього урвища
видніються руки заплетені у квіти,
і з квітів – видніються трикутні голови
жінок,
з червоними
щоками
пухкими, наче ватне колесо,
пухкими, наче слонові поцілунки
пухкими, наче пташині обличчя,
зв’язаних під рідкою масою масла й молока
у легку краватку для радіо-вартового.
