Я прагнула сховатися від світу…
Не знати болю, й прикрощів земних.
Від вічності хотіла лиш одвіту -
Вона ж ховалась в закутках німих…
Душа моя пожовкла , наче листя,
Що тихо помирає восени.
І жилки вже погасли золотисті…
І більш до мене не приходять сни.
Стару світлину знов змочили сльози,
А серце затуманила печаль…
На ній ще штиль, а не осінні грози,
Які розбили мрій моїх кришталь.
Тепер стою сама посеред світу,
Якого так боялася колись….
Моє світило втратило орбіту –
От плани злої темряви й збулись!
Я тиха, я холодна , я без серця,
Пишу на біс скорботнії рядки...
Дитинства дух до мене не вернеться -
Себе в собі замкнула на віки….
... а спогади не дають нормально жити сьогодні, але впевнений, що прийде усвідомлення того, що Ви не одні, не самотні .....і Ви відкриєтесь для світу і він відкриється Вам у відповідь
Lady Christianna відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
молодець! 
