Таку історію з життя недавно я
У книзі випадково прочитала.
Професор в семінарі про життя
Усі крапки над "і" поставив.
Студентам раз усім на подив
Скляну він банку висадив на стіл,
Оглянув зал і раптом сходу
Серйозно запитав, що бачать ті.
"Вона - пуста!?"- хтось випалив одразу.
Кивнув професор і мішок дістав.
Каміння в банку закладав ураз
І знов, що бачать, підопічних запитав.
"Тепер вже повна банка!"- зал сказав,
Та лектор невгамовано вів далі
І в банку сипати горОшини почав,
Які прогалини вмить закривати стали.
"І зараз банка - повна!"- всі вторили.
Професор усміхнувсь, мовляв:" Дивіться!"
Й пісок всипАти став сміливо
Аж банка стала повною по вінця.
"Наповнена ущент!"- ревіли всі ряди.
Та лектор хитро термос дістає
І каву ароматну плавно залива туди.
"Ось тільки зараз банка повна є!"
Вона - життя, каміння - це родина,
Сім'я і друзі - те значуще, що в нас є.
Горох - не найважливіше в людини:
Її вбрання, його iPhone, Renault твоє.
Пісок - це те дрібне й рутинне,
Проблеми невеликі, що життя псують.
Насипавши його в посудину первинно,
Горох й каміння місця не знайдуть.
"Нехай пісок не сипле вам у вічі!".
Закінчив лекцію професор, банку заховав.
"А кава...кава - що?" - гука йому на відсіч.
Знов усмішка у лектора, піднялася брова.
"А кава, мої любі,- почав він на порозі,-
У вирі всіх проблем, рутинних перемін
ТЕ пам'ятайте, що завждИ у змозі
Ви відпочити й радісно всміхнутися усім".
...дуже мудро і влучно підібрані образи 
