Вчора, нарешті, вимірювальний прилад температури тіла повітря показав від’ємні раціональні цифри. Як наслідок, мої, ще сонні, очі тепер приклеєні радістю і подивом до вікна. Там вчора було все заспане туманом, а зараз – мальовані вихідцем із Петриківки вікна, і подовжені білим блискучим тушем для вій, дерева. Люблю іней.
Ось настає вечір. Білими огризками день сиплеться згори цілими шматками хмар… Люблю сніг.
Парфуми Нового року починають слабшати. Вже не так пахне ялинка і мандарини з бананами. Все простішає, і люди, заморені святами, йдуть працювати. Ялинці тим часом не вистачає уваги, і вона жовтіє, бідна. З неї знімають святкові шати, і ось вона вже сива, постаріла, з мудрістю простоти стоїть надворі…
Не ставлю ялинки на Новий рік, бо не люблю життя кометою.
