Перечитуючи твої думки в сотий раз,
Я розумію. Що записувати їх не мало сенсу…
Я знаю їх, як і ти мої родимки, непам`ятаючи жодної…
Скоро повикидаю твій біль,
Щоб так не тамував подих,
Бо більше не можу дихати затхлим,
Пронікотиненим…
Проалкоголеним…
Чужим подихом, який створює
Нові вірші…
Розклеюючи об`яви активного пошуку
Ти шукаєш себе, але тебе немає…
Ти не існуєш у природі…
Фантом…
Лише зорі здогадуються про твоє існування…
У мені…
Замість мене,
Наповнюючи мне своїм очікуванням
Самотністю…
Заховайся від мене у своєму маленькому всесвіті,
Що зникає лише про думці про нього…
Розчави мою свідомість
У підсвідомості днів,
Що без мене зі мною…
Не хочу чути твоїх образ,
Розуміючи, що без них я не я…
Сейфи твоїх образів закидані купою фото,
Які ти, навіть, не згадаєш переглянути,
Бо там ти…
Справжня…
Не намальована фарбою розпути та брехні…
Такої чесної, що ти віриш у неї,
Як наклеєним на серцях твої коханок тату
Чесної любові до самих себе,
Розпатланих щирими зізнаннями у ненависті
До свого Я…
Та не до тебе….
Ненавидіти тебе мало…
Але я не можу собі цього заборонити…
Для мене
Багато...
