Що не прийде нова влада –
Все не так працює:
Як міль’ярди заробляти
Для себе мудрує…
Опозиція їх тут же
За руку хватає,
Про усі гріхи їх смертні
Нам розповідає.
І - лається, і – сердиться,
Тупає ногами;
І ми тут же всі вірим,
Що вони там – хами.
Що про нас вже геть не дбають;
Думати не хочуть;
І лиш свій карман глибокий
Все топчуть і топчуть.
«Перебрати» їх потрібно?..
Ми-«перебираєм»;
Та нова вже опозиція,
Новий уряд лає:
-і не такі вони, і ні сЯкі;
Й робити не хочуть;
Українську нашу гідність
Всі топчуть, і топчуть…
А ми схвально киваємо, і з цим усі згідні:
Не працює знову уряд
Наш шановний, рідний.
Отак крутимось ми з вами,
Як білка в колЕсі
І живемо безкінечно –
То в - ж…пі, то – в стресі…
Невже ж то ми заслужили
Всі життя такого?
І – волаєм, і – всіх лаєм;
І – згадуєм Бога…
Що не прийде нова влада,
Нас вона не чує;
Знов знищує Українців,
На кістках танцює.
І далеко чути танець
Той по всьому світу
Торохтять ті кості голі,
Й нікуди нам дітись…
Гуде луна від тих танців,
І ми всі танцюєм;
Вип’єм чарку, з’їмо сала,
Й нічого не чуєм…
Ой, Ви! Гей, Ви! Добрі люди!
Годі танцювати!
Чи, не пора усім нам
Борги віддавати?
Кожному, і усім нам
Потрібно мінятись;
І на ту «гнилу» ЄВРОПУ
Перестать кивати…
Хто поїхав, той побачив -
Інша там ментальність;
І не та звучить там пісня,
Не такий там танець…
Поважати своє рідне
Учать там малого;
І закони захищають
Кожного старого.
Не вмирають старі люди;
Й молоді – не хочуть…
бо лікує медицина,
І власті – робочі…
Хто прийшов до управління –
Ніщо не міняють;
Про добробут своїх рідних
І країни – дбають…
То, невже ж ми такі темні,
І дикі всі люди,
Що краще на душі нам стане,
Як гірше всім буде?..
І – боремось, і – навчаєм
Всі один однОго;
Але душу не міняєм,
Не віримо в БОГА…
Заповів Господь усім нам
Кожного любити;
І жити для іншого,
Як для себе жити.
Хто згадає ту заповідь?
Для кого писалось?
Чи, залоїлись мізки наші
Горілкою й салом?..
Може, краще, про любов
Потрібно згадати;
І віддати її іншим.
Геть усім віддати…
Полюбити дітей малих,
Й нашу Україну;
Та плекати її славу,
Як малу дитину.
Ідіть, слова мої, мої думи,
Поміж малі діти;
Та й дорослих научайте
Як на світі жити…
Не зухвало все пишу я,
А – з горя, і – з болю.
Може, хто мене почує,
І стане до бою…
Не – з владою, не – з іншими,
А, з самим з собою.
-За любов і добру душу,
Встанемо до бою!...
(20. 02. 2009 року).,
ID:
367060
Рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата надходження: 27.09.2012 16:49:34
© дата внесення змiн: 14.09.2013 21:21:49
автор: Людмила Богуславська
Вкажіть причину вашої скарги
|
