Ти велике цабе, -
Всі медалі для тебе і лаври.
Вихваляють тебе,
Мов міфічного хлопця-кентавра.
Наче риба в воді,
Ти купаєшся жадібно в славі,
По твоїй бороді
Ллє вино, мов розжарена лава.
Вже давно по тобі
Сохнуть панночки «ВІ АЙ ПІ»-класу,
Мов шукачки скарбів,
І від світських левиць нема спасу.
Молодий хуліган,
Шалапут, ще й гульвіса, нероба,
Запальний інтриган,
Плюс до цього – зіркова хвороба.
Ось такі твої дні –
За «мажорним» живеш ти сюжетом.
Твої думки брудні
Поїдають тебе за бенкетом.
Марнувати життя –
Неважка і нехитра то справа,
В нормі серцебиття, -
Бо не знаєш – знайшли вже управу.
Посміхаєшся ти,
Та не бачиш – нависла вже хмара.
Тут не вдасться втікти –
Щедру з неба відпущено кару.
P.S.
(рядок спеціально для атеїстів-
«За тобою прийшла твоя кара»)
Я їх просто пожаліла Бо й справді, є люди, що як розженуться, то вже не можуть спинитися... І від розкоші та влади доходять до найстрашніших злочинів. Тоді навряди чи сатира вже допоможе їм схаменутися, але й чиясь жалість - тим більше. Хвороба задавнена.
От так-то
Олександр Обрій відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
ти права але ми робимо все, що в наших силах, зі сторони поетичного осуду