От так живеш собі, живеш, а час минає. І ти не зауважуєш це допоки щось не трапиться. Допоки не закінчиться якийсь певний період. От наприклад закінчення навчального закладу. От вчився ти, вчився, а тут "БАЦ" і закінчились чотири роки. Ти навіть не одразу розумієш це. Спочатку ти ще сумніваєшся, з надією на те, що все ж таки помилився і ще не кінець. Але ні. Це кінець. Не кінець всього, а закінчення якогось етапу. Якогось певного етапу. І от коли ти це розумієш, от тут от і починаєш задумуватись над тим, що ж буе дальше??.. "А якщо не поступлю, що робити??" "А як же я тоді без циих усіх людей?? Хоча мені і набридли усі вашіі личка, та все ж вони стали якимись рідними для мене.."
Потім починаєш аналізувати, чого ти зміг добитись за час навання?! Розумієш, що практично нічого. Інструмент так і не освоїв, всього лиш третя премія на конкурсі (хоча в фінал вийшло тільки два притенденти), успішно завалений концерт в філармонії. І це тільки найбільш важливі, чи то пак видатні події. А скільки ще було малих, не таких важливих виступів. Хоча кожен виступ важливий.
Та дивлячись з іншої сторони, розумієш, що все ж таки не мало досяг за три з половиною роки, при тому, що інструмент освоював з нуля. Все ж добитись виступу в філамонії хай навіть і не з найкращим оркестром, але все ж з симфонічним і своїм рідним, на звітному всього інституту це все ж який неякий, а рівень. Та й третя премія на першому в житті конкурсі (через два з половиною роки занять на інструменті) це теж не погано.
За цих чотири роки були і злети і падіння, але головне те, що любов до справи не зникла, а навпаки тільки зміцніла. Я відверто кажучи закоханий у свій інструмент і жодного разу не шкодував, що обрав саме Фагот!! Та нічого цього б не було, якби не мій любий Дядько - який і запропонував мені Фагот при вступі, а також мій дорогий і рідний Шеф!! Саме завдяки Йому, я доосяг цього всього!! Завдяки Його настановам я дограв до кінця в Філармонії, а не кинув інструмен посеред виступу і зміг достатньо непогано протриматись психологічно. А це не так уже й просто перед такою аудиторією. Коли більшу частину глядачів складають ті люди, які тебе хоч якось знають. І ти боїшся перед ними "налажати". І без попередньої такої концертної практики. Я ще й до тепер дивуюсь, як мені це вдалось.. Але знаю точно, що це все було з Божою допомогою, а також Шефа і Дядька. В цьому навчальному закладі, це дві людини, яким я безмежно вдячний за всю ту роботу, яка була пророблена зі мною. Скільки сил, енергії і здоров'я їм довелось потратити на мене!! Вони привили мені ту любов до інструменту і до хорошої музики. До хорошого виконання. Зробили з мене фанатика!!:)) І це дуже добре!! Тепер я отримую задоволення від кожного звуку, не залежно від того, чи то гра на сцені, чи заняття в класі.
Та я щось відволікся від основної теми. Так от, чотири роки минули як чотири дні, а то і швидше. Багато всього хорошого і не дуже відбулось за цей перод. Не всі наші продовжать свій шлях тією ж стежкою. Хтось по своїй волі, хтось за чужою. Чесно кажучи я буду сумувати за ними. А особливо за квіточкою і прикрасою нашогї групи - Анюткою. Миле, ніжне, тендітне і дуже вже чарівне створіннячко. Люблю я її. Не знаю прада якою любов'ю (ніяк не можу визначитись). Мені не вистачатиме її кучерів, її ніжного і такого рідного аромату парфумів. Її посмішки і "суворого" вигляду коли злиться або датується:)). Її чудових карих оченят. Та колись наші дороги ще перетнуться і на тривалий час. Тож все найкраще, ще чекає нас попереду. Я хочу, щоб в усіх тих людей з якими я навчався на курсі, життя склалось якнайкраще!!!!
Та попереду ще мабуть довге життя. І ще чотири роки навчання в тому ж закладі:)) Отож, все тільки починається:))
ID:
339302
Рубрика: Проза
дата надходження: 23.05.2012 11:15:16
© дата внесення змiн: 23.05.2012 11:15:16
автор: Fagotyst
Вкажіть причину вашої скарги
|
