Я мчу крізь дощ своїм велосипедом,
Долаючи завісу водяну.
А вдома, вкрившись ковдрою, чи пледом,
Про щось хороше мріяти почну.
Сімейна гавань... Затишок від шторму
Бурхливого, тривожного життя.
Лиш тут приходить у буденну норму
Шалений пульс мого серцебиття.
Горить спокійно вогнище сімейне,
Любов"ю вірною нам душі зігріва.
Нехай Господь недоленьку відверне,
Хай мати над колискою співа.
Промчать літа баскими рисаками -
Згадається колись, на схилі літ,
Як діти йшли, прощаючись з батьками,
Одне за одним, в невідомий світ.
Чекатимуть удома мама й тато,
Розлуки біль тамуючи в трудах.
Нечасто будуть діти завертати
У затишок родинного гнізда.
І буде виглядати з-за дивану
Велика лялька, з бантом у косі
З надією,що хтось-таки дістане
І їй секрети виповість усі...
На крилах мрії в далечінь ширяю,
Пора й до праці - дощ перешумів.
Своїй сім"ї з любов"ю довіряю
Тепло душі, що зберегти зумів...
Так тепло і світло про сімейні цінності,родинне тепло і затишок... Бачу,велосипедна "одіссея" навіяла Вам такі теплі і глибокі думки... Природа завжди надихає нас на мудрі роздуми.
Дощ відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Саме так, на такі думки надихнула природа і...погода. Дякую!
Бачу,велосипедна "одіссея" навіяла Вам такі теплі і глибокі думки... 
Природа завжди надихає нас на мудрі роздуми. 
