давай жити далі.
чуєш, і тобі й мені не легше з того.
бо немає після всього
на наших серцях живого місця.
просто давай жити.
при нагоді будемо радіти.
і покажем всім,
що все не так погано.
кожен вернеться у свій дім,
щоб не мінятися місцями,
і там, можливо,
коли прийдем до тями,
нарешті зможемо радіти.
просто так радіти.
що одне одного
колись могли зустріти.
жити далі.
минуле ж так нас всіх дістало,
весь цей бардак у голові.
й не тільки в ній.
і ні тобі і не мені
цього більше вже не треба.
ми зупинились на дорозі
за кілька кроків
до чистого неба.
й радіємо кінцю
без всього,
чого не було ще з початку.
давай на серця наші
ми поставимо печатки.
і не будемо їх розкривати,
поки так щиро
не доведеться відчувати.
а там, коли зустрінем своє щастя,
тоді й забудемо,
що було нам незручно.
і те, як душі наші
мовчали надто гучно.
про що не говорили
і чому мовчали.
чому великого міста
нам для двох було замало.
а поки все.
слова нарешті зникли.
і знову тиша.
і все навколо нам на руку
стало також тихше.
а далі - в різні сторони.
на думці в кожного мета своя.
та все ж я радий,
що хоч не дуже вдало,
але колись та й перетнулися
такі не схожі наші два життя.
