Заплющуєш очі на сиву печаль,
Розбивши всі мрії, неначе кришталь,
А серце своє не зачиниш ніколи
На ті почуття, що давно охололи.
Щоб стати хоч трішечки ближчим до неба,
Тобі зараз просто з колін встати треба.
А час, як вода, відшліфує усе:
Життя - це роман, кожна мить - як есе.́́
Обнадійливий вірш,справжня підтримка тим,хто втратив віру у себе... Життя прожити-не поле перейти,тож доводиться перетерпіти усіляке.Головне,не зневірятися і вірити в краще.Молодчинка!
Люба Василик відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
ох, дякую тобі щиро, Наталочко так люблю твої осмислені коментарі, вони наче дарують ще одну порцію роздумів, ще один ковточок натхнення
Щоб стати хоч трішечки ближчим до неба,
Тобі зараз просто з колін встати треба.
А час, як вода, відшліфує усе:
Життя - це роман, кожна мить - як есе.́́------Це справді так. Надзвичайно
Люба Василик відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00