Цей страдний путь пустельним долом,
Одчайний відчай в ніч німу;
Спіраль часу зав’ється колом
І знов народишся ти кволим,
І знов здивуєшся всьому.
Казкові надять зір коралі,
Крамолять кралі й королі;
Ще не стоптав хаджа сандалі,
В клубок гадючаться спіралі
Й черва гадючиться в землі.
В церквах ще дзвони б’ють недільно,
Ще пси не мітили двори;
Гарчать на нас охрипло й дільно,
Але рипучо й безнадійно
Рипить Колесо Сансари́.
І десь горять бібліотеки,
Джоконда плаче від ножа…
Із ночі в день, з варяг у греки,
Немов одвічний хадж до Мекки,
Де Мекка − змиг, а ти − хаджа…
