Юрасик солодко спав у своєму ліжечку, аж раптом, його сон перервали гучні голоси, ще й у вікно хтось грюкав:
– Юрасику, ходімо груші копати, – кликали його друзі.
– Зараз, – сонно відповів хлопчик, – тільки сон додивлюся…
– Ну, добре, – почулося з-за вікна, – бери лопату та доганяй!
«Лопату? – Юрасик так здивувався, що сон, як рукою змело, – Коли це за грушками з лопатами ходили?» – подумав він, і мерщій зіскочив з ліжечка.
Друзів Юрасик наздогнав уже на городі. Там вони щось викопували лопатами з землі та кидали до кошиків. Юрасик зазирнув до кошиків і розгублено промовив:
– Та хіба це груші? Це коріння якесь На груші воно зовсім не схоже!
– Це земляна груша, Юрасику, – розсміялась Маринка, – ми її навесні разом садили, а ти Юрасику тоді проспав…
– А ще її називають ТОПІНАМБУРОМ, – додав Мишко, він був у компанії найстарший, – від назви племені бразильських індійців – топінамбо, до яких земляна груша потрапила з Північної Америки. Згодом топінамбур завезли і до Європи, але там його висаджували задля гарних жовтих квіточок. Тільки багато років потому всі дізналися, що не тільки квіточки у земляної груші гарні, – смачне у неї й коріння.
– В Україні цю рослину всі звали волоська ріпа, – додала Маринка.
– З земляної груші, – розповідав далі Мишко, – роблять салати, її печуть та смажать. Сьогодні ми вирішили влаштувати свято земляної груші. Моя бабуся вичитала багато рецептів, про те, як готувати топінамбур. Хочеш скуштувати?
– Груші я всілякі люблю, - відповів Юрасик, – може й земляні сподобаються…
