Не дивись на моє відображення,
Це облуда утоми страшної,
Затуманене зморене враження,
Що дрімає в своїм супокої…
Під запоною чорного мороку
Дише тихе зітхання моє,
В грудях серце задимлене, зморене,
Як і ранок, що ледве іде…
Руки міццю оману плекають
Про несхильність, гартований дух,
Та лиш кволість мою затуляють,
Замінивши зупинений рух.
Пил і сонце – супутники долі,
Що здіймають прибиті сліди,
Ночі наші завжди захололі,
Що світанки не вміють знайти…
Не дивуйся несправжності враження,
Обладункам туману і сну,
Це несправжнє моє відображення,
Завтра знову інакшим засну…
