Каждое из твоих "завтра" умирает во мне вагончиками метро,
малиновым лаком, латте и ярким пальто.
Тулуп Маргарита
мої ясноокі лебідки печалі раптом стали зручним оригамі.
конструюю небо, журавликів та дім, що вимірюються зорЯми;
безглузде «ти в мені» зі мною роками, роками.
«душегуби рясніють білим, янголи – сірим, всесвіт – знеціненим,
а люди усі по частинах, люди – видозмінено тваринним».
п’ять секунд вперед озвавсь увесь паперовий світ криком трьохвимірним.
нічну пустку паперові вартові розбавляли піснями-снами-піснями,
судомами рук вмістила вигаданий світ у бажань міліграми(повторюй: снами-піснями).
кожне «завтра» починаю зі стель і сподівань – такими собі міні-цвинтарями.
де твоя ніжність?
шукає ключ від нашого моря?
і чи є глибина? тоді..в кому я?