Пустелі – місця справді незбагненні -
Жаркий хамсин, піщаний жовтий фон...
А он, на камені, спочинок денний
Знайшов собі величний скорпіон.
Причаївсь.
Злився з каменем. Стояла
Лиш чорна смерть на сірім черевці,
Жорстока смерть у чорнім гострім жалі
На дивно так закрученім кінці.
Це – цар пустелі, справжній, восьминогий,
Що чорним жалом наганяє страх.
Зразок життя, де без перестороги
Природа випробовує. В очах
І жах бринить, і мружаться зіниці
Під сонцем цим й від жовтого піску.
Хоч трошечки би на вуста водиці,
Краплиночку холодного дощу!
О скорпіоне! Царю достеменний!
Ти пожалій, правителю, прошу.
Про справи я природи незбагненні
Й про тебе, царю, в віршах напишу.