Отець Петро,покірний долі,
Сидів,та нудився в притворі.
Весілля згадував,боліла голова.
Аж тут Максим. - Слава Ісу!
Прийшов до сповіді,пан Отче,
А щоб сказати Вам коротше,
Біду свою до Вас несу.
- Та ти зажди-но,рабе божий.
У церкві квапитись не гоже.
Ти спершу лоб перехрести,
А потім вже кажи - прости.
Максим швиденько захрестився,
Та на коліна опустився,
А потім враз зашепотів:
- Візьміть під захист,пане Отче.
Від жінки вже нема життя.
Зі мною робить все що хоче,
Яке тут в дідька каяття.
- Не богохульствуй,рабе божий.
Подумай лиш,що ти несеш.
Про дідька що ти тут верзеш?
У храм господній він не вхожий.
Опам`ятався все ж Максим:
- От клята баба,задурила,
Неначе обухом побила,
А вигляда,мов хирувим.
Простіть ня Отче,більш не буду.
То жінка все нагнала блуду,
Язик ся бачте запліта.
До Вас несу свою жалобу,
Бо маю я одну хворобу -
Не можу не ярмаркувати,
Не хоче жінка ня пускати.
А треба щось із дому взяти,
Щось продавати,купувати,
У тому все моє життя.
Мо натиснули б Ви на неї,
А щоб не було дурно теє,
Я Вам даруночок приніс.
Поліз Максим собі під паху
І вийняв величеньку флягу,
А в ній майнула сивина.
Пахнуло,враз,веселим духом.
Отець почухався за вухом,
Та руки в рясу заховав.
- Грішиш усе.Іди із Богом.
Постав плящину за порогом,
Та жінці,все ж,перекажи,
Хай на вечірню прибіжить.
ID:
304136
Рубрика: Поезія, Гумореска
дата надходження: 04.01.2012 12:02:26
© дата внесення змiн: 04.01.2012 12:02:26
автор: Павлусик-Кузмяк Олег Мико
Вкажіть причину вашої скарги
|
