Ворони вихором летіли,
У небі плямами темніли,
І криком крили цілий світ,
Бо крити вміли і хотіли
Всі закривавлені вже хмари,
Бо то не кров, то сонця чари,
Що витікають з давніх літ,
Щоб бути темряві до пари,
І понад вежі, понад гори,
Понад беззоряні простори,
Ллючись у колі "світло-тінь",
Не знавши рамок і покори,
Бо нащо їм отої мари,
Вони безмежні і без кари,
У них безмежність всіх творінь,
Вони ж затьмарюють ті хмари,
І гасять плавно всі вогні..
І розчиняються в пітьмі..
Видінь..
Німі.
