Сиджу... Чекаю вже годину я
На лавці в парку... Так, фігня...
Все це фігня, я знаю й сам,
Тебе ж нема... Я - мов загублене ягня...
Як тебе знайти? Я вже не рахую комети,
Що десь летять у небі в далині
Все тобі: шампанське, квіти, ці куплети,
Та знов немає спокою мені...
Куди ж ти зникла безвісті? Так бракує ніжності,
Свіжості, а може і тверезості...
Іду додому, ставлю диск-CD,
Де ми співали разом ті пісні...
Ти пам'ятаєш? Та ні... Уже забула...
Нове життя у тебе - простір, вись...
Хм... не спорю: хорошим ти дівчиськом була...
Та сталось так: ми розійшлись...
Наводив два сердечка на вікні - лише для неї,
Нас розділяли всі меридіани, паралелі
Чи білі лілії, ромашки? Скажи, що краще?
Та що ж питаю? Я ж і так прекрасно знаю...
Переконавсь не раз після того, що в нас склалось:
Самому важко жити... Удвох же ж краще...
Так, це відчуття, мов шпага в серце увірвалась...
Що залишилось? Просто жити, як не лячно...
Уже пізніш я зрозумів, коли зняли
Твої проступки з мене ті рожеві окуляри...
Я був романтик, а тепер я просто реаліст -
Твої помилки я побачив, хоч і запізно...
Кажеш щаслива зараз ти? Ну що ж, вітаю!
Я є не звір, тобі лиш щастя я бажаю
Зараз немов стіна думок на мене впала,
Пробач, ти загубила те, що мала...
А я чекаю... Ту, щоб просто покохала...
Щоб просто-напросто вона завжди лиш знала:
Якщо зі мною "та єдина" відверта буде,
Я обіцяю: "Я зроблю все, щоб ти щаслива була!"...
Можливо ці рядки й не мають значення -
Це алкоголь так палко шле тобі привітів,
Тобі від тоді, коли чекав я на побачення
На лавці в парку із шампанським... й букетом квітів...