Життя в маленькому мiстечку,
Аж нiяк не здавалось медом.
Злиднi - усе що бачив вiн змалечку,
Вона вночi вкривалася дiрявим плєдом.
Маленький хлопчик Рома,
Батьки пиячили, частенькойого били.
Коли усе набридло, вiн втiк iз дому,
Шукав поживи доки мав щесили.
Якось побачив на асфальтi дiвчинка сидiла,
Зубами стукотiла, вся трусилася вiд холоду.
Нiкому не було до неï дiла,
Зовсiм знесилена була вiд голоду.
Рома накинув куртку ïй наплечi,
Це була Юля, приховувалавiд побоïврани.
Нагодував ïï, проговорилиувесь вечiр,
Також втiкла iз дому, батьки у неïнаркомани.
Мiсця теплiшi для ночiвлi удвох шукали.
Разом ходили ïжудобувати.
Нi на хвилину один одного не залишали...
Хоча вiчно нiщо не може iснувати.
Проходили роки, швидкоминали,
I тi, щобули дiтлахи- вже стали старшi.
Якось Рому за крадiжку арештували,
Тепер в колонiï, кiлькахвилиннi маршi.
Хвилина за хвилиною летiла, за роком рiк,
I ось уже його на волю вiдпустили.
У головi думок справжнiй гiрський потiк,
Куди? Де та, яка вiд холоду зубами стукотiла?
Нiчними вулцями мiста, маленьке свято,
Вiн на одинцi в роздумах гуляв.
Неподалiк стояли древньоï професiï дiвчата,
В однiй iз них вiн щось знайоме упiзнав.
Коли вiн пiдiйшов та краще роздивився,
Те миле личко, що не змiнилося за стiльки рокiв,
Вiн ïй прямiсiнько у очi подивився,
Та зупинився, не дiйшовши кiлька крокiв.
Юля? Iз уст його чутно злетiло,
"Випомилились", розвернулась i пiшла.
Але ж ця усмiшка, цi очi, i те як говорила,
Вiн думав помилився, та це вона була.
Вона уся вiд сорому почервонiла,
З очей у неï сльозипокотились.
Його довго шукала,знайшла та загубила,
Тепер як у дитинствi порiзно вони лишились...
ID:
265687
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 18.06.2011 11:00:47
© дата внесення змiн: 18.06.2011 11:00:47
автор: fuko`
Вкажіть причину вашої скарги
|
