Твої очі такі безкарні...
І уже не лякає ціна -
На цій чаші - примарне, марне.
А на іншій — тебе нема.
І тому — вже не граю в долю,
Не ховаю свого безсилля...
Я не скута своєю роллю,
А прикута до тебе тілом.
(та якщо на вустах залишу
ледь відчутний присмак сльози,
не питай, не порушуй тиші-
то хитнулися терези).
чудовий вірш!
і, знаєш, в другі строфі можна було б переставити рядки, щоб менше вибиватися з ритму:
"Не ховаю свого безсилля...
І тому — вже не граю в долю,
Я прикута до тебе тілом,
А не скута своєю роллю."
але думка автора, звичайно, важливіша
Ольга Кричинська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
знаєш, ти правильно все написала, але не можу редактувати - не тому, що вважаю свою писанину непорушною, а тому що вже так на серце лягло. Але дякую тобі дуже!
