Мій дім у селі...Це я добираю заголовок до експресії, що народжується у моїй голові, і з дотиком кулькової ручки зникає геть. Моя біла кішка ганяється за чорнильними рядками, що наростають обіцянкою тексту у зошиті в клітинку.
Власне- за містом. Я живу "за містом". У "приватному будинку".- тут ви напинаєте губи і мовчки хитаєте головою.
Але- вірте!- село-селом! Про місто нагадують з-півдесятка електричок, що гуркочуть в різний час на залізничній станції,багряне зарево з боку Чернігова вночі і автобус ПАЗ, що 4 рази на день забезпечує конекшн.
Мій дім у селі. До біса урбанію.хе, та бачили б ви вираз мого обличчя влітку: вистрибуючи з вантажівки з купою родичів і друзів, що ласкаво згодились допомогти перетягти меблі, речі, і всілякі інші життєві надбання- вкотре!- переїзд. Мляво всміхнулась, либонь ще не вірячи до кінця, що я буду жити ось ТУТ!
Скоріше за все, мені думалось, я буду тут вмирати, еге ж.
Такою була подяка будинкові, щодав прихисток від негоди і поневірянь. Окрема сторі про те, як те бунгало приводили до ладу, історія, просякнута потом, кров'ю і будівельною сумішшю.
Ось я сиджу на кам'яних, напівзруйнованих ( втім, як і все тут) сходинках СВОГО ДОМУ.Застигла на мить , позуючи для знімку. А ліворуч від мене заходить за обрій, минаючи десятки точно таких будиночків, найнеповторніше у світі сонце. А праворуч- стежка, що приведе до мене людей- рідних і близьких. Зникли всі прокльони і епітети на честь будівлі, яку щиро називаю Дім. Хоч навколо мене- незмінно- готичні зимові пейзажі і брили будівель незрозумілого господарського призначення. Втім, нічого незрозумілого нема: там, де двері зелені поруч зі старим холодильником, ( ще на фреонах), там колись тримали велику рогату худобу, а лівіше по -сусідству- курей та кролів, а ще лівіше- жили свині. на день сьогоднішній там склад феєричних артефактів совка. І дрова впереміш з брикетами торфу- наше паливо. О так, газове опалення нас радує, але у домі є ПІЧ! Вибілена, заставлена різноманітними предметами щоденного вжитку, а якщо залізти нагору- спекотно, попри найлютіший мороз! Благодатне слов'янське шлюбне ложе...А страви, які вишукані страви готуються у печі. Звичайнісінька картопля набуває неймовірних смакових властивостей...
Власне, печей дві. Друга у лазні. О, так, зараз буду хвалитись!... У мене в дома є лазня. Саморобна.
Але! І віники березові, і снігу вдосталь.
А от кішка в мене, не сніжно- біла, а якась тілесна, справді. Моя різноока киця: затишок у домі дповнюється її муркотанням. Подивиться на тебе- одне око ЖОвТЕ, інше- БЛАКИтне.
Вона- мій націоналізм...
Як вона у мене з'явилась, адже раніше її не було. Все просто: є будинок- ось вам кішка. Якась чорна місцева звірина, також з родини кошачих, притягла своє чадо до нас ще влітку. І дарунок цей нам залишила. Цілими днями сидить переважно на вікні.
Вікно кухні дивиться на захід і на теплицю з побитим градом скляним дахом. Божественно смачні помідори влітку, а зараз - музей закоцюблих скульптур, за яким поле, ліс, рівчак,і височини, з яких так божевільно спускатись на лижах.
Хто схоче- лижі у коридорі, що зветься сіни, біля синьої стіни. Саме там, окрім лиж, ще дві комори, драбина на горище, незліченна кількість ящиків, , сирість і двері у підлозі, що ведуть до погребу. Не зі старими витриманими винами, ні, але з ідентичним строком придатності вигадливими консерваціями у різновеликих суліях.
Усередині- доволі пристойні дві світлиці. Якщо коротко: елементи декоративного розпису, печворк, максималізм з претензією на еклектику. дерева і квіти
Що ж, напротивагу цій розкоші, у моєму двелінгу є недолік Вода. Точніше, її відсутність. Точніше, її присутність глибоко під землею. Колодязь,панове, а як інакше? З цього випливає брак зручностей у формі водопроводу і каналізації. Є альтернатива, (ініціатором якої виступив хтось, хто вочевидь надлишком фантазії не страждав)-дерев'яний "кабінет" аутсайд, куди пан може навідатись ..за великої потреби. А за не дуже великої - ген, світ широкий, поле!.. І кущі...
***
На ногах моїх чудесних валянки, в стонадцять разів тепліші і зручніші за всі уги світу, волосся скручене у вузол і батьків здоровенський бушлат наопашки. Зараз візьму велику дерев'яну лопату і піду розчищати від снігу оту саму стежку, що не інакше, як праворуч.
Відгорнувши замети до самої хвіртки. я зтягну грубезні рукавиці і , обіпершись на знаряддя праці, навряд чи скажу " FUCK YEAH!",задоволено оглядаючи свої володіння, але щось подібне до " ЧОРТ ЗАБИРАЙ, Я НАЙЩАСЛИВІША ЛЮДИНА НА ЦЬОМУ КЛАПТІ ЗЕМЛІ!"- скажу точно.
ID:
244212
Рубрика: Проза
дата надходження: 01.03.2011 12:19:38
© дата внесення змiн: 01.03.2011 12:19:38
автор: Світлана Пражко
Вкажіть причину вашої скарги
|
