знаєш знову несила прокинутись й підняти з твоєї долоні щоку
і побачити ранок і кімнату нестерпно пусту
знаєш знову не хочу на гущі кавовій гадати де ти
і не знаю чому раптом так під п'ятим ребром заболить
не зумію не зможу вкотре вирвати з серця чеку…
знову вранішнє місто пробуджене зойком трамваїв дощить
знаєш я би просто могла зупинити цю мить
як би раптом знайшла на бруківці – я б цілувала твої сліди
я б по скронях твоїх стікала дощової цілунком сльози
я б змогла всі гріхи яких навіть нема відмолить
знаєш знову малюю тебе розсікаючи небо навпІл
так захмарно-далеко ти але близько немислимо тінь
знову б’ється метелик під серцем з диханням тіні твоєї у такт
але знаєш я боюся панічно того що наступить антракт
ми покинемо зал після першої дії спектаклю терпінь
"знову вранішнє місто пробуджене зойком трамваїв дощить
знаєш я би просто могла зупинити цю мить
як би раптом знайшла на бруківці – я б цілувала твої сліди"
Лана Сянська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
знову... Дякую, рада твоєму візиту..
Знаєш, читала твої вірші, - вони дуже співзвучні моїм відчуттям і образам.. Задумалась.. А потім на профайлі побачила, - ти також Козеріг...
А я вірю зорям, - вони не брешуть.
