Ми сиділи в Грифоні.І тут диявол зробив мені подарунок, який був настільки грандіозний і вишуканий, що перевершив усі інші подарунки на мій День народження.Подарунок збільшувався у розмірах в моєму мозку з кожною секундою.Я ледь не плакала.Але не від щастя, а від болю, адже диявол не робить подарунків, які б зробили мене щасливою.Ось таке воно, пекло.Яка чудова можливість відчути нестерпні муки.Я ледь стримувалась, щоб не заплакати.А кількома хвилинами пізніше почала істерично сміятись.
І всі це бачили, але вдавали, що нічого не розуміють.І досі вдають.Невже справді не розуміють?!Ні...Не треба робити з мене дурепу.Хочете цього, так?!Хочете, щоб я перетворилась в безмізку вівцю?!То може потрахаєтесь передімною, а я буду покірно блеяти і попивати бренді-колу через трубочку, розуміючим поглядом кажучи, що все гаразд?Все чудово, робіть,що хочете, я ж дурепа!
Коли людина говорить :"Я зробила щось не так?", значить, вона вже розуміє на 80%, що зробила щось не так.Коли людина каже тобі :"В тебе істерика!", значить в неї є здогадки, чому б це в мене могла бути істерика.А раптом просто весело.Та ніяка то не істерика...Просто так буває, коли дуже сильно хочеться плакати, а сльзам волю давати не можна, то починаються різкі відповіді на безглузді запитання "Щось сталось?"
Щось сталось? Якби нічого не сталось, ви б не запитували, що сталось.
Отже, закінчу на веселій ноті - я ненавиджу цей світ, вкотрий раз відчуваю це.Ще не перевелись такі речі, які відбивають бажання до всього.В такі хвилини безмірно хочеться відрубати собі голову або хоча б стерти вчорашній вечір з своєї голови, аби тільки не думати.
