«На день народження їй подарували рожевого слона. З того дня це маленьке іграшкове диво стало її довічним талісманом. Слоник став тим, хто не вміє казати «Ти мені не потрібна».
Зима щороку залазила в її душу, зачіпаючи крижаними бурульками кожну вену та артерію. Від цього кров холола. Вона втрачала червоний відтінок, поступово стаючи синюватою. А це означало лише одне: вона самотня.
Хтось міг сказати,що ця дівчина занадто горда, що не вміє відкривати душу для тих, хто справді її любить. Але ні, це зовсім не так. Вона любить людей. Вона любить всіх, хто її оточує. Навіть тих, що не спроможні підняти голову й привітатися при зустрічі. Або тих, хто штовхає в сторону прірви, замість того, щоб притягнути ближче до себе. Але для неї зовсім не були важливими вчинки людей. Головне, що вона любила… а значить,вона вміла любити .(Цю теорему доводилося доводити двадцять чотири години на добу.)
Щоранку коротке русяве волосся спадало їй на очі. Це означало, що потрібно відкриватися , дивитися у світ і вкотре повторювати собі, що жити дійсно варто. Інколи було важко піднятися з ліжка й зробити малесенький крок у життя. Здавалося,що сни - це її реальність. У них вона була такою, як є. Могла бути коханою і щасливою. А коли дівчина прокидалась, то відчуття потрібності кудись зникало. Смішно, але наче вона ніколи не знала, що все прекрасне насправді миттєве .
День проходив звично. Вона запрограмовувала себе на 10 годин робочого графіка, старанно виконувала все, що їй доручали, щиро посміхалася своїм колегам, жартувала, пила каву та їла тістечка на обід. А коли поверталася додому, то ловила себе за волосся і гірко плакала:сьогодні вона знову була роботом з красивою зовнішністю.
Проте одного разу трапилося маленьке диво. Хм.. вона вірила в дива всім своїм серцем. Так-от, вона поверталася з роботи і побачила поблизу звичайного продуктового супермаркету людину, яку згодом назвала «М.В.»,що означало «містер вбивця».
Цю зустріч не можна було назвати знайомством. Вона ж навіть уявити не могла його ім’я, просто в його зовнішності вона знайшла щось більше. Можливо, у його очах ховалися її очі, а в його руках були її руки. Вона бачила його лише декілька секунд, а потім пройшла мимо, закривши очі і зціпивши зуби. Ось так вона закохалася вперше і востаннє.
Дні тепер були схожими на бумеранг , що летить у зворотному напрямку. Гострі кінці годин поверталися до неї і били в саме серце. У неї тепер не було власних рук, очей, ніг, губ…все це залишилося в ньому. Вона прозора, готова померти від короткого зіткнення з пилинкою.
А доля продовжувала вміло жартувати. З її жартів можна було плакати щосекунди й ніколи не зупинятися: хоча б раз на тиждень вона зустрічала його поблизу місця роботи або ж поряд з тим супермаркетом. Та боялася заглянути йому в очі. Знала, що занадто проста для нього. Він такий красивий, впевнений і , мабуть, у нього є дівчина і ще безліч-безліч всяких «і». Тож щоразу залишалося лише одне : дивитися йому у слід.
Тепер він приходив до неї у сни, казав, що «кохає»….що «ніколи не покине». Вона була щасливою. Такою, якою завжди мріяла бути. Та одного разу їй не захотілося прокидатись з розумінням того, що вона ніколи не буде з ним, що вона йому зовсім байдужа й непотрібна. Вона вирішила заснути навічно…
«На день народження їй подарували рожевого слона. З того дня це маленьке іграшкове диво стало її довічним талісманом. Слоник став тим, хто не вміє казати «Ти мені не потрібна».
Оце обрамлення взагалі супер! Емоційно дуже збагачує твір З рожевим слоном класно придумала сподобалось але кінцівка занадто вже ж трагічна..."Вона вирішила заснути навічно…"....якось наче занадто штучна..чи як це сказати А взагалі молодець
Іванна Шкромида відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
интересно.очень интересно.хорошая красивая добрая девочка.только она боится.будущего.и себя.ей лучше смотреть вслед и думать-думать-думать...кутаться в шарфы,бродить по городу,плакать наедине.скажи ей хоть слово - она ответит искристой шуткой.такой,от которой смех громкий и безапеляционнный.но!!!!!за шуткой - боль.и розовый слоник не поможет.
Іванна Шкромида відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
З рожевим слоном класно придумала 
але кінцівка занадто вже ж трагічна..."Вона вирішила заснути навічно…"....якось наче занадто штучна..чи як це сказати 
А взагалі молодець 
