Нам треба навчитися дихати небом,
і бачити смак потьмянілих квіток.
Нам треба любити посохлі дерева,
купатись у річці, де тільки пісок.
Нам треба долати маленькі говерли,
щоб згодом дістатись великих вершин.
Нам треба співати сумне і веселе,
щоб кожен дізнався, що він не один.
Нам треба сплітати значне і не дуже,
зшивати докупи занедбані дні.
Побачити в дзеркалі тих небайдужих,
хто попіл дістане в гарячім вогні.
Нам треба навчитись перечити долі,
вміщати у світ кольорову весну.
Нам треба уміти сказати "доволі",
піддатись наївному віщому сну.
І кожен собі у душі заперечить,
відкриє кордони чужим почуттям.
Віднайде валізи, збере свої речі,
босоніж піде лабіринтним життям.
Та треба впіймати такого за руку,
вернути обличчям до власних ідей.
Нам треба ходити своїм же маршрутом
і бути феноменом поміж людей.
спасибі... не уявляєш, як мені приємно! 
